ЗВУК ГРЕЦЬКОГО ТАНЦЮ
Музичні інструменти, що стоять за грецькою народною танцювальною музикою
Кларнет, а не бузукі, є головним інструментом більшості материкових народних танців — бузукі насправді звучить переважно в міському ребетіко. Ось що насправді запалює грецький танцювальний майданчик.
Перегляньте квитки на Dora Stratou на GetYourGuide ↗Кларнет: головний голос материкової танцювальної музики
Більшість туристів на запитання про грецький народний інструмент одразу згадають бузукі — але в танцювальній традиції материкової Греції справжнім солістом є кларнет, який місцеві називають кларіно. З'явившись у XIX столітті, він швидко влився в місцевий стиль і перебрав на себе мелодійну роль у танцювальних оркестрах Епіру, Фессалії та Пелопоннесу, виводячи довгі, орнаментовані фрази, за якими йдуть співаки й танцюристи. Материковий цамікос або каламатьянос, по суті, будується навколо фразування кларнета — саме він задає зміни темпу, на які реагує ведучий танцюрист, не менше, ніж будь-який барабан.
Родина ліри: одна назва, кілька різних інструментів
В Греції «ліра» — це не один інструмент, а ціла родина невеликих смичкових лір, і те, яку саме ви почуєте, повністю залежить від того, де ви перебуваєте. Критська ліра, на якій грають вертикально, спираючи на коліно, з яскравим, різким звучанням, майже самостійно веде критський танець. Понтійська ліра, або кеменче, менша, триструнна і ще пронизливіша — вона створена спеціально, щоб звучати крізь щільні, стрімкі кола понтійського танцю. Попри спільну назву, ці два інструменти звучать зовсім по-різному — нагадування про те, що регіональна грецька музика, як і регіональний грецький танець, ніколи не була єдиною традицією.
Лауто і сантурі: кістяк під мелодією
За провідною мелодією сільський танцювальний оркестр зазвичай покладається на лауто — довгошию лютню, що задає ритм і басову лінію, — а часто й на сантурі, цимбали, які додають мерехтливу, ударну текстуру, особливо поширену в острівних ансамблях. Жоден із цих інструментів зазвичай не виходить на перший план, але разом вони перетворюють сольну мелодійну лінію на музику, під яку люди справді можуть танцювати протягом тривалої програми, утримуючи стабільний ритмічний каркас під будь-яким провідним інструментом — кларнетом, скрипкою чи лірою, — що веде мелодію, якої вимагає конкретний танець.
Бузукі — справжній грецький інструмент, просто не з цієї традиції.
Бузукі — це не підробка й не вигадка, просто це інша історія, ніж сільський народний танець. Його сучасна форма сформувалася в грецьких біженських громадах з Малої Азії на початку XX століття і стала визначальним інструментом ребетіко — міського жанру, пов’язаного з портовими містами та життям грецького робітничого класу, а не з сільськими фестивальними танцями. Це справді важлива частина грецької музичної історії — просто окрема гілка від регіональної народної традиції, яку зберігає фольклорний театр. Саме тому програма, побудована на автентичному сільському танці, спирається на кларнет і ліру, а не на інструмент, який більшість відвідувачів очікують почути.
Чому жива музика змінює те, що ви дивитеся
Записана музика нівелює все це — фонограма не може реагувати на танцюриста так, як живий кларнетист чи виконавець на лірі. У справжньому фольклорному виступі музиканти й танцюристи взаємодіють наживо: імпровізований пасаж ведучого танцюриста може викликати відповідний пасаж у музикантів, а темп може трохи змінюватися від вечора до вечора. Саме ця взаємодія відрізняє живий регіональний ансамбль фольклорної інституції від шоу, побудованого на фіксованому, заздалегідь записаному саундтреку — музику тут грають, а не просто відтворюють.